Ожиріння давно перестало бути лише естетичною проблемою чи наслідком недостатньої сили волі. Сучасна медицина визнає його серйозним хронічним захворюванням, яке вражає мільйони людей. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, з 1975 року кількість людей з цією проблемою у світі зросла майже втричі, і ця тенденція продовжує посилюватися.

Розуміння причин, видів ожиріння та методів лікування є критично важливим для всіх, хто стикається з цією проблемою. Спеціалісти в галузі бариатричної хірургії та ендокринології OMD clinic, такі як Грубнік Володимир Володимирович, розробляють індивідуальні підходи до лікування кожного пацієнта, враховуючи всі особливості захворювання.

Що таке ожиріння?

Ожиріння — це хронічне захворювання, при якому в організмі накопичується жирова тканина. Це негативно впливає на здоров’я людини. Медично цей стан настає, коли індекс маси тіла (ІМТ) перевищує 30 кг/м².

Клінічне ожиріння розглядається як багатофакторне захворювання, в основі якого лежить дисбаланс між споживанням та витратами енергії. До механізму його розвитку належать генетичні фактори, гормональні порушення, психологічні чинники, соціально-економічні умови та особливості способу життя.

Зайва вага причини

Причини розвитку розділені на кілька основних категорій:

Генетичні фактори. Дослідження показують, що генетична схильність може визначати від 40% до 70% ризику розвитку надмірної ваги. Існує понад 100 генетичних варіантів, які пов’язані з регуляцією маси тіла, метаболізмом та апетитом.
Аліментарне ожиріння розвивається внаслідок незбалансованого харчування та надмірного споживання калорій. Сучасний спосіб життя сприяє цьому: доступність висококалорійних продуктів, великі порції, часте вживання фастфуду та солодких напоїв. Особливо шкідливими є продукти з високим вмістом трансжирів, цукру та рафінованих вуглеводів.
Порушення функції щитоподібної залози (гіпотиреоз), синдром полікістозних яєчників у жінок, синдром Кушинга, дефіцит гормону росту – всі ці стани можуть сприяти набору зайвої ваги.
Психологічні фактори — стрес, депресія, порушення харчової поведінки.
Соціально-економічні чинники — рівень доходів, освіти, доступність якісних продуктів харчування. У країнах з низьким рівнем доходів ожиріння часто пов’язане з вживанням дешевих висококалорійних продуктів низької якості.
Приймання медикаментів — антидепресанти, кортикостероїди, протидіабетичні препарати, антипсихотичні засоби сприяють набору маси тіла.

Ожиріння види

Медична класифікація ожиріння розрізняє кілька основних типів ожиріння людини, кожен з яких має свої особливості перебігу, причини розвитку та підходи до лікування.

Первинне ожиріння (також називається ідіопатичним або простим) складає близько 95% всіх випадків. Розвивається внаслідок дисбалансу між споживанням та витратами енергії без видимих патологічних причин.
Вторинне ожиріння розвивається як наслідок інших захворювань або прийому певних медикаментів.
Абдомінальне ожиріння характеризується переважним накопиченням жиру в області живота та верхньої частини тулуба. Цей тип особливо небезпечний, оскільки пов’язаний з високим ризиком розвитку діабету 2 типу, серцево-судинних захворювань та метаболічного синдрому.
Глютеофеморальне ожиріння характеризується накопиченням жиру переважно в області стегон та сідниць.
За етіологією ожиріння можна виділити моногенне (спричинене мутацією одного гена), полігенне (пов’язане з взаємодією багатьох генетичних факторів) та синдромальне (як частина генетичних синдромів).
Особливо слід виділити метаболічно здорове ожиріння – фенотип, при якому попри підвищений ІМТ, у пацієнтів відсутні типові метаболічні порушення, такі як інсулінорезистентність, дисліпідемія чи артеріальна гіпертензія. Проте навіть у таких випадках ризики для здоров’я залишаються підвищеними.

Наслідки ожиріння

Ожиріння та його наслідки впливають практично на всі системи організму, значно підвищуючи ризик розвитку численних захворювань та скорочуючи тривалість життя.

Серцево-судинні наслідки ожиріння: артеріальна гіпертензія, ішемічна хвороба серця, серцева недостатність, порушення серцевого ритму.
Метаболічні порушення є одними з найбільш поширених наслідків. Діабет 2 типу розвивається у 80% людей з ожирінням. Інсулінорезистентність, метаболічний синдром, дисліпідемія – всі ці стани тісно пов’язані з надлишковою масою тіла. Чим шкідливе ожиріння в метаболічному плані, так це тим, що воно створює замкнуте коло: метаболічні порушення сприяють подальшому набору ваги.
Онкологічні наслідки: підвищений ризик розвитку раку молочної залози, товстої кишки, печінки, нирок, простати, ендометрія.
Респіраторні проблеми — синдром обструктивного апное сну, астма, легенева гіпертензія.
Гастроентерологічні наслідки включають неалкогольну жирову хворобу печінки, жовчнокам’яну хворобу, гастроезофагеальну рефлюксну хворобу.
Ортопедичні проблеми – остеоартрит, особливо колінних та кульшових суглобів, проблеми з хребтом.
До репродуктивних порушень належать безпліддя, порушення менструального циклу, ускладнення вагітності у жінок, зниження рівня тестостерону у чоловіків.
Психосоціальні наслідки — депресія, зниження самооцінки, соціальна ізоляція, дискримінація.

До чого призводить ожиріння в довгостроковій перспективі, так це до значного скорочення тривалості життя. За даними досліджень, ожиріння 3-4 ступеня може скоротити життя на 8-10 років.

Ступені надлишкової маси тіла та класифікація ІМТ

Ступень ожиріння визначаються на основі індексу маси тіла (ІМТ), який розраховується як відношення маси тіла в кілограмах до квадрату зросту в метрах. Цей показник дозволяє визначити ступінь ожиріння та оцінити ризики для здоров’я.

Нормальна маса тіла відповідає ІМТ від 18,5 до 24,9 кг/м². При цих значеннях ризик розвитку захворювань, пов’язаних з масою тіла, є мінімальним.

Надмірна вага — це коли ІМТ складає від 25,0 до 29,9 кг/м². На цій стадії ще можливо досягти нормалізації маси тіла за допомогою модифікації способу життя.

1 ступінь ожиріння (легке) діагностується при ІМТ від 30,0 до 34,9 кг/м². На стадії ожиріння 1 ступеня ефективними можуть бути консервативні методи лікування: дієтотерапія, фізичні навантаження, медикаментозна терапія.
2 ступінь ожиріння (помірне) діагностується при ІМТ від 35,0 до 39,9 кг/м². Ожиріння 2 ступеня пов’язане з високим ризиком розвитку супутніх захворювань.
3 ступінь ожиріння (важке або морбідне) діагностується при ІМТ від 40,0 кг/м² і вище. Ожиріння 3 ступеня характеризується дуже високим ризиком розвитку супутніх захворювань та смертності.
4 ступінь ожиріння (суперожиріння) діагностується при ІМТ понад 50 кг/м². Ожиріння 4 ступеня є найбільш важкою формою захворювання, яка пов’язана з критично високим ризиком смертності. У цьому випадку практично завжди необхідне хірургічне втручання.

Коефіцієнт ожиріння може також враховувати розподіл жирової тканини.

Спеціалісти з малоінвазивної хірургії пропонують різні варіанти хірургічного лікування залежно від тяжкості проблеми та індивідуальних особливостей пацієнта.

Особливості хвороби в різних груп людей

Ожиріння у жінок

Ожиріння у жінок має свої особливості, пов’язані з гормональними циклами, репродуктивною функцією та особливостями метаболізму. Стадії ожиріння у жінок в різні періоди життя проявляються по-різному.

Естрогени регулюють розподіл жирової тканини, і їх дефіцит під час менопаузи призводить до перерозподілу жиру з гіноїдного типу (стегна, сідниці) на андроїдний (живіт). Це підвищує ризик розвитку серцево-судинних захворювань та діабету 2 типу.

Гестаційний діабет, прееклампсія та інші ускладнення вагітності частіше розвиваються у жінок з надлишковою вагою.

Репродуктивні порушення — синдром полікістозних яєчників (СПКЯ), нерегулярні менструації, безпліддя. Надлишкова вага погіршує ефективність лікування безпліддя та підвищує ризик ускладнень під час вагітності.

Психосоціальні аспекти більш виражені через соціальний тиск щодо зовнішнього вигляду. Це може призвести до розвитку розладів харчової поведінки, депресії та зниження якості життя.

Ожиріння у чоловіків

Ожиріння у чоловіків має свої специфічні риси, пов’язані з особливостями гормонального фону, метаболізму та способу життя. У чоловіків частіше розвивається абдомінальне ожиріння.

Тестостерон відіграє ключову роль в регуляції маси тіла у чоловіків. Зниження рівня тестостерону з віком (андропауза) сприяє накопиченню жирової тканини, особливо в абдомінальній області.

Чоловіки з ожирінням мають вищий ризик інфаркту міокарда, інсульту та раптової серцевої смерті порівняно з жінками того ж віку.

Репродуктивні порушення включають зниження лібідо, еректильну дисфункцію, зниження якості сперми та безпліддя.

Ожиріння дітей

Дитяче ожиріння є однією з найбільш серйозних проблем охорони здоров’я XXI століття.

Зайва вага у дитини може розвиватися вже в ранньому віці. До факторів ризику належать генетична схильність, особливості харчування в родині, рівень фізичної активності, соціально-економічний статус родини.

Ця проблема впливає на ріст та розвиток, раннє настання статевого дозрівання у дівчаток та його затримку у хлопчиків, психосоціальні проблеми, включаючи булінг та зниження самооцінки.

Медичні наслідки ожиріння у дітей включають розвиток діабету 2 типу в дитячому віці (раніше ця хвороба зустрічалася лише у дорослих), артеріальну гіпертензію, дисліпідемію, неалкогольну жирову хворобу печінки, синдром обструктивного апное сну.

Діагностика базується на перцентильних таблицях ІМТ для віку та статі. Ожиріння у дітей діагностується при ІМТ вище 95-го перцентиля для відповідного віку та статі.

Лікування повинно передбачати зміну способу життя всієї родини. Дієтичні обмеження у дітей повинні бути обережними, щоб не порушити нормальний ріст та розвиток.

Діагностика зайвої ваги

Діагностика зайвої ваги складається з комплексної оцінки антропометричних показників, лабораторних досліджень, інструментальних методів та клінічного обстеження.

Основним методом діагностики залишається розрахунок індексу маси тіла (ІМТ). Цей показник дозволяє оцінити загальні ризики для здоров’я. Однак ІМТ має обмеження, особливо у спортсменів з розвиненою м’язовою масою або у людей похилого віку.

Антропометричні вимірювання включають окружність талії, окружність стегон для розрахунку співвідношення талія/стегна, товщину шкірних складок для оцінки підшкірної жирової тканини.

Біоімпедансометрія дозволяє визначити склад тіла: відсоток жирової тканини, м’язової маси, кількість води в організмі. Цей метод особливо корисний для моніторингу ефективності лікування.

DEXA-сканування (двоенергетична рентгенівська абсорбціометрія) є золотим стандартом для точного визначення складу тіла, але використовується переважно в наукових дослідженнях через високу вартість.

Також широко розповсюджені інструментальні методи дослідження: УЗД печінки для виявлення жирової інфільтрації, ЕКГ та ехокардіографія для оцінки стану серцево-судинної системи, полісомнографія при підозрі на синдром обструктивного апное сну.

Психологічне тестування допомагає виявити порушення харчової поведінки, депресію, тривожність та інші психологічні чинники, що можуть впливати на ефективність лікування.

У разі виявлення ожиріння протокол діагностики повинен містити збір детального анамнезу щодо динаміки маси тіла, харчових звичок, фізичної активності, прийому медикаментів, наявності супутніх захворювань.

Диференційна діагностика передбачає оцінку ендокринної функції, виключення генетичних синдромів, аналіз прийнятих медикаментів.

Лікування надмірної ваги

Як лікувати ожиріння? Це комплексне питання, яке вимагає індивідуального підходу залежно від ступеня порушення, наявності супутніх захворювань та індивідуальних особливостей пацієнта.

Консервативне лікування базується на трьох основних принципах: модифікація способу життя, дієтотерапія та медикаментозне лікування.

Модифікація способу життя включає зміну харчових звичок та підвищення фізичної активності. Рекомендується поступове зниження калорійності раціону на 500-750 ккал на день, що дозволяє досягти зниження ваги на 0,5-0,75 кг на тиждень. Фізичні навантаження повинні становити не менше 150 хвилин помірної активності на тиждень.

Медикаментозна терапія показана при ІМТ ≥30 кг/м² або при ІМТ ≥27 кг/м² за наявності супутніх захворювань.

Хірургічне лікування показане за наявності серйозних супутніх захворювань. Баріатричні операції є найбільш ефективним методом терапії.

Основні типи баріатричних операцій:

Рукавна резекція шлунка (sleeve gastrectomy) – видалення 80% шлунка з формуванням “рукава”. Ця операція зменшує об’єм шлунка та знижує продукцію гормону голоду – греліну.
Шлунковий байпас (gastric bypass) – створення малого шлункового мішечка та з’єднання його з тонкою кишкою в обхід дванадцятипалої кишки.
Біліопанкреатичне шунтування з дуоденальним перемиканням (BPD/DS) – найбільш складна операція, яка забезпечує максимальне зниження ваги при 4 ступені ожиріння.
Регульоване бандажування шлунка – встановлення регульованого кільця навколо верхньої частини шлунка.

Після хірургічного втручання необхідне постійне спостереження, корекція харчування, прийом вітамінів та мікроелементів.

Психологічна підтримка є невід’ємною частиною комплексного лікування. Когнітивно-поведінкова терапія допомагає змінити харчові звички, подолати емоційне переїдання та підтримувати мотивацію до лікування.

Ожиріння дієта

Правильно підібрана дієтотерапія дозволяє досягти клінічно значущого зниження ваги та покращити метаболічні показники.

Основні принципи дієтотерапії: створення негативного енергетичного балансу, збалансованість раціону за макро- та мікронутрієнтами, індивідуалізація залежно від супутніх захворювань та харчових переваг пацієнта.

Гіпокалорійна дієта є основою дієтотерапії. Зниження калорійності раціону на 500-1000 ккал від індивідуальних енергетичних потреб дозволяє досягти безпечного зниження ваги на 0,5-1 кг на тиждень.

Розподіл макронутрієнтів повинен бути збалансованим: білки 15-25%, жири 20-35%, вуглеводи 45-65% від загальної калорійності. Підвищення частки білка до 25-30% сприяє збереженню м’язової маси під час схуднення та підвищує термогенез.

Середземноморська дієта рекомендується як довгострокова стратегія харчування. Вона базується на високому споживанні овочів, фруктів, бобових, горіхів, цільнозернових продуктів, риби та оливкової олії.

Інтермітуюче голодування набуває популярності як метод лікування. Схема 16:8 (16 годин голодування, 8 годин прийому їжі) або 5:2 (5 днів нормального харчування, 2 дні з обмеженням до 500-600 ккал) показують обнадійливі результати.

Профілактика ожиріння

Основи здорового харчування для профілактики ожиріння:

Збалансований раціон з достатньою кількістю овочів та фруктів (не менше 400 г на день)
Обмеження споживання цукру до 10% від загальної калорійності раціону
Зменшення споживання насичених жирів та повне виключення трансжирів
Контроль розміру порцій та частоти прийомів їжі
Достатнє споживання води (1,5-2 літри на день)
Обмеження споживання алкоголю

Фізична активність для профілактики ожиріння повинна становити не менше 150 хвилин помірної або 75 хвилин інтенсивної активності на тиждень для дорослих. Для дітей рекомендується не менше 60 хвилин щоденної фізичної активності.

Ожиріння як хвороба: що потрібно знати?